І все-таки вони повертаються

Кажуть, кішки звикають до дому. Напевно, кожен з нас чув історії про кішок, які загубились а потім повернулись. Тих самих, що долають немислимі відстані, щоб повернутися додому. Туди, де їх любили і пестили … і навіть туди, де їх і не любили ніколи. Але все ж – це дім. Де все рідне. Рідні стіни, рідні люди. Так як же трапляється, що кішки виявляються далеко від власного куточка або від своїх господарів? І як вони повертаються? …

Кішка Ліза з Норвегії прославилася своєю відданістю господині, яка, відправившись з Осло провідати родину свого нареченого, захопила з собою кішку. Там господиня залишила Лізу, так як тримати її в міській квартирі не дозволяли умови.

Через кілька місяців Ліза, змучена, брудна, голодна, з’явилася перед дверима свого колишнього господаря, пройшовши близько шестисот кілометрів. На карті цей шлях проліг через всю країну – від Північного Фіорду до Осло.

Мешканка американського міста Детройта Ж. Брок взяла з собою в гори улюбленого кота Тома, так як їхала надовго. В горах Тому, по всій видимості, не сподобалося, і в перший же день він зник. Як виявилося – пішов додому. Куди благополучно дістався через сім місяців, пройшовши 490 км по території США.

Кішка-киянка Глафіра, втекла влітку 2001 року від своїх господарів в Криму, пустилася потім їх наздоганяти. Йшла півроку, подолала понад тисячу кілометрів, стерла лапи і втратила половину хвоста, але повернулася додому!

Ну, а рекорд встановив його побратим з Австралії – Пусси. Господар, виїхавши у відпустку, захопив з собою і кота. Зачарований красою сільського життя, кіт не захотів так швидко повертатися додому, загубившись в околицях. Минуло чимало часу, перш ніж худа і дуже слабка тваринка, яка подолала 2400 кілометрів, з’явилася на порозі рідної домівки. «Коли я назвав його по імені, – розповідав господар кота-мандрівника, – його очі загорілися, і він голосно замурликав».

Незважаючи на те, що наступна представниця котячих, повертаючись до свого дому, подолала всього 25 кілометрів, випадок цей треба визнати ще більш унікальним (він описаний в книзі Жана П’єра «Душа тварин»), тому що кішка, що пройшла цей шлях, була сліпою. Її звали Амадо, і належала вона одній літній фермерші з Провансу. Одного разу ця фермерша погано себе відчула і, подумавши, що дні її полічені, вирішила подбати про сліпу подружку.

Жінка відвезла Амадо до своєї приятельки, що жила в 25 кілометрах від її будинку, по інший бік річки Рони. Минуло 15 днів. Негативні припущення літньої фермерки не справдилися, і вона, продовжуючи жити на самоті, перебувала в упевненості, що Амадо весь цей час знаходиться у подруги. Як раптом одного разу під дверима почула жалібні стогони.

Відкривши двері, господиня побачила свою нещасну сліпу кішку. Вигляд у неї був змучений, але ось з’явилася і переступила рідний поріг. Як же сліпа Амадо змогла знайти дорогу до свого дому? Її повернення здасться просто неймовірним, якщо взяти до уваги, що у всій окрузі через річку Рону був тільки один єдиний міст …

Здатність кішок знаходити дорогу додому або до своїх господарів вже дуже давно цікавить людей. Було проведено безліч наукових досліджень, щоб з’ясувати, як же їм це вдається. Мабуть, першим, хто з наукової точки зору зацікавився цим питанням, був зоолог Ф.Г. Фрік. Сталося це на самому початку 20-х років, коли він особисто зіткнувся з подібним феноменом.

Його кішка втекла з сумки, коли вони перебували в восьми кілометрах від будинку. Вихованка повернулася додому ввечері того ж дня. Зоолог був заінтригований. У його голові визрів план наукового експерименту. Він почав вивозити свою кішку в різні місця, в радіусі від півтора до п’яти кілометрів. Вірна мурка незмінно знаходила дорогу додому.

Після Фріка подібні дослідження проводилися багатьма вченими, іноді вражаючи своєю нелюдськістю. Так американські дослідники, перш ніж відвозити кішок з дому, накачували нещасних тварин наркотиками, щоб ті якимось чином не запам’ятали шлях додому. Неймовірно, але кішки незмінно поверталися назад.

Точної відповіді, яким чином ці тварини відшукують зворотну дорогу або своїх господарів, що переїхали на нове місце, на сьогоднішній день не знайдено. Однією з найбільш ймовірних гіпотез вважається чутливість кішок до змін магнітного поля. До складу тканин цієї тварини входить велика кількість заліза, яке формує в організмі своєрідний внутрішній компас.

Для доказу цієї гіпотези був проведений експеримент – до тіл кішок прив’язувалися великої сили магніти. В цьому випадку звірята починали блукати і збивалися з вірного шляху. Однак зовсім достовірної, загальновизнаної відповіді на це питання так і не було дано.

Як кішка знаходить свій будинок або господарів досі залишається загадкою. А, можливо, відповідь проста: просто кішки вміють любити і зберігати вірність тому, до чого (або до кого) прив’язалися раз і назавжди…