Дочці вже двадцять п’ять, а ми все ще утримуємо її! Не знаю, як бути

Мають рацію старі люди, коли говорять, що маленькі дітки – маленькі біди, а великі діти – це великі біди. Незважаючи на те, що доньці двадцять п’ять ми все її ще утримуємо, хоча самі вже на пенсії. Я вже більше трьох років, як на пенсії, а чоловік ще підробляє.

Ми не знаємо, що робити, ситуація якась тупикова. Дочка ще три роки тому, як ВНЗ закінчила, але після того, як отримала диплом, заявила нам з чоловіком, що працювати за фахом не піде. А потім додала, що не збирається десь горбатитися в офісі з восьмої до п’ятої.

У дочки зовсім інші плани, вона паралельно ще закінчила художню школу. Вважає, що малювання – це її. Вона зараз малює на планшеті і бере замовлення на відповідних сайтах, а їй за це гроші платять.

Ми спочатку з розумінням поставилися до її захоплення, так як для того, щоб вона могла розкрутитися час необхідно. Вже стільки часу пройшло, а вона так собі на життя я жодного разу і не заробляє. Ну, звичайно, у неї є деякі доходи, але на ці гроші вона себе навіть прогодувати сама не зможе, адже замовлення заробітки нестабільні.

Ми з чоловіком неодноразово пробували з нею поговорити, про те, що їй необхідний стабільний заробіток, нехай навіть віддалено. Однак всі такі розмови закінчуються сварками.

Ситуацію ускладнює ще й те, що у дочки дуже скритний характер. Вона живе від нас окремо і ніколи нам нічого не розповідає. Якщо питаю у неї: «Як справи?», То вона завжди відповідає:

«Нормально». У свій час перестали їй грошима допомагати, тільки мене надовго не вистачило. У мене душа на частину рветься, а раптом він там зовсім голодна сидить.