Дружина повернулася додому за північ і не знайшла в своїй сумці ключів від дверей. Щоб не будити мене, вирішила зателефонувати синові на мобільник. Між мамою і сином відбувається наступна розмова:

– Синку, відкрий двері.

– Які двері?

– Вхідні.

– А ти де?

– Я стою перед вхідними дверима.

– Я відкрив двері. Тебе немає.

– Ну, вистачить жартувати …

Ось так ось просто переплутавши номер телефону можна здорово попсувати нерви всім навколо. Але історія все одно сміховинна.

Одного разу випадає мені термінове відрядження. Беру квиток на найбільш ранній рейс. Виліт в шостій. Значить, бути в аеропорту максимум в п’ятій. Прокинутися в четвертій. Лягти раніше. Такий план. Вдома – нікого. Дружина на ювілейній зустрічі однокласників, син-студент у своєї дівчини.

Дружина повернулася додому за північ і не знайшла в своїй сумці ключів від дверей. Щоб не будити мене, вирішила зателефонувати синові на мобільник. Вона передбачала, що він, як завжди, в цей час сидить за комп’ютером у своїй кімнаті і, нібито готується до заліку. Але в цю ніч син залишився у своєї подружки. Він прийшов почистити акваріум під час відсутності батьків і несподівано затримався.

Між мамою і сином відбувається по телефону наступна розмова:

– Синку, відкрий двері.

– Які двері? – вальяжно розвалившись у кріслі і постукуючи пальцем по чистому склі акваріума, цілком резонно запитує хлопчик.

– Вхідні.

– А ти де?

– Я стою перед вхідними дверима.

Дівчинка чує цей діалог і так витріщає очі, що стає схожа на найбільшу золоту рибку зі свого акваріума. Вона знала, що мама у її друга дууууже сувора, але що вона прийде за своїм сином в цей час …

Розмова стала набувати стрибкоподібний вигляд, періодично пропадає звук. Це син закриває трубку рукою і спілкується з дівчинкою.

– Як вона дізналася адресу? – злякано питає дівчинка.

– Як ти дізналася адресу? – розгублено повторює хлопчик.

«Син у мене з почуттям гумору», – з гордістю відзначає мама.

– Дуже дотепно. Відкривай! – каже вона.

Хлопчик, як би підтверджуючи наявність гострого розуму, каже дівчинці:

– Вона все знає. Червоний диплом!

Він згадує, як мама в дитинстві казала йому, що від неї нічого не можна приховати, вона все по очах визначає. Дівчинка, зображуючи привітну господиню, біжить на кухню готувати чай. Хлопчик, як і раніше намагається осилити дві думки: як мама дізналася адресу і в чому причина такого пізнього візіту.

– Давай же, відкривай, – нетерпляче вимагає мати.

Син, з обличчям задумливого сомика підходить до дверей і дивиться у вічко. Природно, там ні душі. Для когось це – природно, хлопчик ж впадає в глибокий острах. Він відкриває двері і визирає. На сходовому майданчику від цього багатолюдного не стає. Про всяк випадок він спускається на поверх нижче … Нікого не знайшовши, повертається. Дещо загальмовано прикриває двері і намагається придумати пояснення цьому факту. Це йому не вдається.

Мабуть, треба знати закони фізики, можливо навіть, теорію відносності, – розмірковує хлопчик, – а він гуманітарій. А дівчинка, як раз таки, фізик!

Він в надії дивиться на неї, але та своїм виглядом показує, що в даний момент професійні знання не дають їй можливість розумно витлумачити ситуацію. Вони мовчки стоять, як в траурному караулі, опустивши очі … Знову лунає телефонний дзвінок.

– Ну і де ти? – вже грізно запитує мама.

– Я відкрив двері. Тебе немає.

– Ну, вистачить жартувати.

Син знову відкриває двері. Удвох з подругою вони виходять на майданчик. Хлопчик піднімається на поверх вище, а дівчинка спускається. Розширюють зону покриття. Результат аналогічний попередньому.

На цей раз дзвонить хлопчик, і голосом людини, яка раптово і назавжди втратила зір, каже:

– Мамочко, я тебе не бачу.

Мама теж починає хвилюватися, адже неодноразово радила хлопчикові поменше сидіти за комп’ютером.

– Я стою біля ліфта, синку.

Ці слова, що пролунали в п’ятиповерхової хрущовці, викликають ще більше замішання. Хлопчик дивиться на дівчинку, ніби та приховувала найстрашнішу таємницю і невпевнено бекає:

– У нас ліфта не-е-ема… – і натискає на телефоні кнопку «відбій».

Він починає здогадуватися, що сходить з розуму. В крайньому випадку, спить. Однак знову дзвонить телефон і сон переривається.

– Мені це вже набридло. Клич тата?

Хлопчик розуміє, що в даному випадку мова може йти тільки про батька дівчинки і відповідає:

– Їх немає. Вони поїхали на дачу.

– Хто вони?

– Батько і його нова дружина.

Так … Нарешті, мама також починає підозрювати, що сходить з розуму. Вона з останніх сил намагається чіплятися за дійсність. Особливо їй допомагає в цьому інформація, що за сьогоднішній вечір її чоловік вже встиг завести собі нову дружину.

– Яка така дружина?

– Друга.

– У кого друга дружина?

– У Миколи Івановича нова, друга дружина.

– Хто такий Микола Іванович? – задає пряме запитання мама.

– Батько.

Мама розуміє, що багато чого не сходиться в його поясненнях. Не виключено навіть, що, всупереч законам природи, це не її син. Зібравши в купку розрізнені факти, вона, на всякий випадок, запитує:

– Чий батько?

– Маші.

Тоді вона обережно і по-материнськи дбайливо задає останнє запитання:

– А де твій тато – Віктор Іванович?

– Так він же вдома …

– Не зрозуміла … А ти де?

– Я не вдома.

… Довелося дружині дзвонити в двері. Виявивши мене вдома і одного, вона дуже зраділа, а я ледь не спізнився на літак.