Дивуюся злорадству наших людей. Три дні поспіль добряче сніжило, впродовж цього часу машина стояла на парковці…

Дивуюся злорадству наших людей. Вчора зі мною сталася показова ситуація.

Три дні поспіль добряче сніжило, впродовж цього часу машина стояла на парковці під відкритим небом, тому знайшла я її під грубою білою шапкою. Визнаю, я не з тих людей, які думають наперед, тому щітки для прибирання снігу заздалегідь не придбала.

Ну нехай. Посадила сина в автокрісло, завела мотор, включила обігрів скла і спробувала розгребсти замет вручну. Логічно, під снігом утворився шар льоду – щитки примерзли. Мужики в сусідній машині вискалили зуби, не приховуючи цього. Це ж так смішно – у дівчини замерзла машина. Ха-ха.

Добре, що в авто був синовий іграшковий посуд. Відбила дно пластмасового чайника і давай ним відшкрібати лід. Людям ще веселіше – тепер сигналять, посміхаються і махають навіть ті водії, котрі їдуть по дорозі. Чи може це у них такі знаки підтримки? Щось не дуже допомогло.

20-хвилинну комедію зупинив незнайомець, який приніс мені щітку від снігу. Сміхуни з сусідньої машини опустили голови, а потім взагалі кудись щезли. Вистава закінчилась.

З допомогою цього чоловіка, я вже через 5-хвилин була в дорозі. Зі змішаними почуттями на душі: радості від безкорисливої доброти одних, і огиди від байдужості та злорадства інших. На жаль, судячи з усього, другої категорії людей більше.

Просто знайте: усе, що ви робите – ви робите для себе! Думаю, тому людяному чоловікові було не менш приємно усвідомлювати, що він допоміг одній безпорадній незавбачливій дівчині в цьому світі. Сподіваюся, це добро йому вернеться сторицею.