Онук захворів, і син привіз його до мене з ліками і рецептом – я відправила їх назад

Кілька днів тому зі мною сталася одна неприємна історія. Дзвонить мені син і просить посидіти пару днів з онуком. Річ у тім, що вони з дружиною хочуть відпочити, усамітнитися і погуляти. А дитина їм заважає. Я була рада, так як бачилися ми не дуже часто. Та й їхати нікуди не доведеться – сюди привезуть. Чому б не скористатися наданою можливістю і не провести час з внуком?

Перед вихідними він передзвонив і підтвердив свої наміри. Я пішла в магазин за частуваннями для онука, який ось-ось приїде. Для себе я майже нічого не купую, бо мені багато не треба. Просто м’яско, рибка і каша – що ще потрібно для бабусі? У холодильнику зазвичай порожньо. Перекушування мені не потрібні – адже я вже в віці, стежу за здоров’ям.

А тепер ось накупила сирків, молочки, олії, печива, ковбаски – все, чим годують онука. Навіть іграшку взяла. І шахи. Я так була рада, що ходила і сама собі усміхалася.

Надвечір приїхав син з онуком. Якраз коли я вечерю вже приготувала. Адже вони можуть бути голодними. Поки дитина знімала одяг, син вручив мені пакетик.

-Колька прихворів. Нічого страшного – у лікаря ми вже були. Тільки ліки все одно призначили. Ось вони і рецепт. Тут розписано, що і коли давати. Про всяк випадок ми поклали і градусник. Раптом підніметься? Дзвони в будь-якому випадку.

Я стояла в шоці –  у внука почався напад гавкаючого кашлю. Ніяк не міг зупинитися. Я злякалась. Адже зараз такий час, а мені хвору дитину підсовують! Зовсім совісті немає! І раптом що – як потім синові в очі дивитися? Мене ж у всьому звинуватять! Та й де я окреме ліжечко йому хворому знайду? Мої діти вже давно виросли і я забула, як і що робити під час хвороби.

Я повідомила синові, що я не візьму на себе таку відповідальність і сказала, щоб він забирав онука назад.

-Так я вмовляв Олену, щоб він удома залишився. Але лікар запевняв, що нічого страшного. Ось ми й вирішили, все ж, привезти його тобі.

-Ти що? А раптом гірше буде? Краще забери його! Вилікуйте, а потім привозите. Я і смачненького з собою вам покладу.

Зібрала я їм гостинців і відправила їх додому. А коли буде краще йому, сказала, щоб привозили. Хоч і відчувала я невеликі докори сумління, вибачалася, але все ж думаю, що вчинила правильно.

Через деякий час мені зателефонувала невістка. Швидше за все, син повідомив їй, що вони їдуть додому. З’ясувалося, що вони вже і квитки в кіно купили. Завчасно. Тому вона стала на мене кричати, що я їх підвела, не так часто вони до мене і звертаються за допомогою.

Я стала їй пояснювати, що онукові завжди рада. Тільки коли він хворий, то краще йому бути з батьками. Тому що вони за нього відповідають. А я боюся відповідати за життя дитини.

-Всі вихідні коту під хвіст! – прошипіла невістка і кинула трубку.

Я чомусь стала відчувати почуття провини. Може, і справді даремно я відправила їх? Або ж невістка неправа – так байдуже ставиться до здоров’я своєї дитини? Адже їжу я їм дала – можна буде хоч від готування відпочити. Вдень дитина спить, так що побудуть удвох наодинці. Ну не сходять нікуди – перенесуть. Що тут такого? Для чого мене робити винною? Адже так не можна!

Діти коли хворіють, мають перебувати з батьками, а не з бабусями. Чому вони в цей час повинні відпочивати? Тут вже не до відпочинку!