Свекрусі стало дуже самотньо у себе вдома! А я проти того, щоб вона до нас переїжджала

Відносини з моєї свекрухою з самого початку складися не кращим чином. Я їй не подобалася ще до весілля з її сином. У неї були високі вимоги: багата сім’я, неймовірна краса і першокласна освіта, а я їм зовсім не відповідала, так як була звичайною дівчиною, і все ще нею є.

Але мати мого судженого вважала його особливим і гідним тільки кращого, тому і хотіла одружити його на ідеальній дівчині. А син, в свою чергу, ніякими особливо видатними якостями не володів, був таким же, як і я.

Коли ми одружилися і стали жити на орендованій квартирі, свекруха стала регулярно приходити до нас і ніби «перевіряти», наскільки я хороша господиня. Мені це не подобалося, але і сваритися не хотілося, тому в такі моменти я воліла йти з дому. З народженням дитини з’явилося ще більше проблем.

Я не все встигала, а моя свекруха знаходила мільйон приводів дорікнути мені, наприклад брудною тарілкою або тонкий шар пилу на полиці. На всі претензії я відповідала лише мовчанням або невпевненими виправданнями, тому що страху мати мого чоловіка наводила чимало.

Ми жили в райцентрі, ​​але гостювали щоліта у моєї бабусі. По правді кажучи, це не моя рідна бабуся, а тітка моєї мами. Вона – самотня жінка, яка не мала своїх дітей – любила мене як рідну.

У моїй родині так склалося, що всі любили молодшу дочку, але не мене, тому після вісімнадцяти років мені довелося жити повністю самостійно, і бабуся жаліла мене. Саме тому вона була відкрита до мене всією душею і дуже раділа нашим річним приїздам.

За часів СРСР бабуся займала високу посаду, тому отримала квартиру в приморському місті, практично на самому березі. Ще багато років тому вона написала заповіт, в якому віддала всі права на спадок мені.

Моя бабуся пішла з життя два роки тому, ця подія була для мене важким ударом, адже вона була моєю найближчою людиною.

Ми з сім’єю вирішили переїхати в квартиру моєї бабусі, але тут вклинилася свекруха. Вона зовсім не хотіла, щоб син їхав від неї так далеко, пропонувала продати квартиру на півдні і купити ближче до матері, але моєму чоловікові ця ідея не сподобалася так само сильно, як і мені.

Тоді я сказала, що якщо є велике бажання, то свекруха може приїхати до нас у відпустку (вона хоч і була на пенсії, все ще працювала). Незабаром я пошкодувала про сказане.

Приїхавши в минулому році, мама мого чоловіка в основному сиділа вдома і критикувала все, що було навколо. Онук, і той був для неї занадто примхливою і поганою дитиною, дійшло до того, що він сам почав боятися її.

Також проблема була в тому, що мені не вистачало сил і сміливості висловити їй все, що думаю, а вона успішно користувалася моєю слабкістю. У підсумку, день від’їзду свекрухи став для нас величезною радістю.

Але свекрусі стало дуже самотньо у себе вдома, і вона пішла на хитрість: розповіла нам, що ніби-то ходила до лікаря, і той, виявивши якусь хворобу легенів, настійно рекомендував переїхати до моря, щоб дихати морським повітрям.

Вона стала переконувати нас, тиснути на жалість, кидатися якимись термінами, в яких ми, звичайно ж, не розбиралися.

Все зводилося до того, що нам потрібно було її до себе забрати. Але і я, і чоловік розуміли, що жити всі разом не зможемо, а купити власну квартиру свекрусі не вистачить коштів, тому що все, що у неї є – однокімнатна квартира в маленькому місті. У підсумку, я просто сказала, що чоловік повинен сам з цим розібратися, так як це все-таки його мама.

Він став перебирати варіанти: наприклад, продати квартиру в райцентрі і внести ці гроші в якості початкового внеску, а потім іпотеку на себе взяти. В такому випадку в майбутньому квартира нашому синові дістанеться, але якщо раптом свекруха буде ще сотню років жити? Син на той час і сам квартирою обзаведеться. Та й чому ми повинні платити своїми особистими коштами?

Може хоча б навпіл? Хоча, вона – жінка у віці, і вже навряд чи зможе влаштуватися тут на роботу. Загалом, я страшенно обурена хитрістю матері мого чоловіка. Так, може вона і справді хвора, але якби нам не трапилося жити біля моря, щоб вона робила?

Шуму свекруха навела, звичайно, чимало, але що ж нам робити в даній ситуації – все ще незрозуміло.