“Тут 51 троянда, але вони не для тебе. Між нами все скінчено”, – чоловік у День св. Валентина похвалився переді мною букетом для коханки

Від учора день святого Валентина більше не асоціюється у мене з позитивними романтичними емоціями і паперовими серцями. Чоловік, з яким я прожила 5 щасливих років, зробив мені такий “подарунок” після якого мені більше ніколи не захочеться святкувати 14-е число лютого.

Але тепер усе по порядку. Ми з Василем зустрічалися ще зі шкільної парти, і скоро мали святкувати шосту річницю нашого подружнього життя. Здавалося, що у нас ідилія – обидва розуміємо один одного з пів слова, підтримуємо, жартуємо, будуємо кар’єру і виплачуємо квартиру в іпотеці.

Оскільки я знаю Васю більшу частину свого життя, то з подарунком на день закоханих мені було нескладно. Я ще два тижні тому замовила для Васі класні джинси його улюбленого бренду. Про те чи вгадає він із подарунком для мене ні на секунду не завагалася – раніше вгадував завжди!

Отож, я красиво упакувала подарунок і чекала дня Х. Але вранці Вася кудись змився, мовляв, термінові справи. Я не надала цьому великого значення, подумала, що теж біжить оформляти мені подарунок. Коли Вася не з’явився до обіду мене почав дратувати факт того, що більшу частину Дня закоханих я вже провела сама. Подзвонила Васі – він скинув трубку. Мої повідомлення також ігнорував. Чоловік дав про себе знати аж під вечір. Надіслав коротке повідомлення:

“20:00 у нашому ресторані”.

І хоч я дуже злилася на Васю, але факт того, що він підготував для мене побачення і чекав у моєму улюбленому ресторані, мене трохи розтопив. Я одягнула своє найкраще плаття, нафарбувалася, зробила укладку, взяла подарунок для чоловіка і вирушила в зазначене місце.

Сіла. Чекаю. Василь спізнився на 15 хвилин. Іде, похмурий, мов хмара. Видно, що чимось пригнічений і навіть трохи нервує. Я аж сама занервувала, коли його побачила. Але потім мій погляд впав на велетенський букет червоних троянд у його руках, тож мимоволі на моєму лиці з’явилася посмішка.

– Нарешті! Василю, я вимагаю пояснень. Де ти пропадав цілий день, і чому скидав трубку? Ми втратили стільки часу, а могли б святкувати. Ось, до речі, тобі подарунок. – Сказала я чоловікові, вручаючи йому джинси.

– Олю, сядь, будь ласка. Я маю тобі дещо сказати.

– Добре, але почекай хай офіціант покладе квіти у вазу. Вони такі красиві – не хочу, щоб пропали. Ого, а скільки тут штук? Здається, ти мені так багато ще ніколи не дарував. Загладжуєш провину – похвально! – почала жартувати я.

– Тут 51 троянда, але вони не для тебе, Олю. Між нами все скінчено. Я люблю іншу. Ось, що я хотів тобі сказати.

– Дуже смішно, Вася!

Я одразу вирішила, що мій чоловік просто так невдало жартує. Я навіть подумала також якось по-дурному віджартувати на це, але Василь не віддавав мені букету, а його обличчя було серйозним. За декілька хвилин до мене, все ж, дійшло, що це не жарт. У той момент я ніби втратила дар мови і нічого не могло відповісти. Всередині все обірвалося, руки затряслися, сльози полилися.

– Олю, вибач. Не плач, будь ласка. Ти для мене завжди будеш рідною людиною, ми можемо дружити врешті-решт. Я просто не хочу більше тебе обманювати, ти цього не заслуговуєш. Я зустрів іншу – вона моя співробітниця. Зрозумій. Ти теж собі когось знайдеш. Ще раз пробач. Це все, що я хотів сказати. Тепер мушу йти. До неї. Бувай.

Василь навіть посмів поцілувати мене в щоку на прощання, як завжди. А я ніяк не відреагувала, лише сиділа втупившись в одну точку очима, з яких лилися сльози.

Вечір я провела в обнімку з подругою, яка також нещодавно розійшлася з чоловіком. Ось так День закоханих перетворився для мене у День розбитих сердець. Не знаю. Може, це все й на краще. Ви як гадаєте?