– Якщо ти протягом семи років проявиш себе гарною співмешканкою, я на тобі одружуся!

У свої 43 роки Анастасія Петрівна вважала, що чоловік навряд чи вже зможе її чимось здивувати. Молодість жінки якраз припала на лихі 90-і, відомі своєю розгульністю,  свободою. Потім Анастасія встигла побувати у шлюбі, в Єгипті і на сайті знайомств. Тому обґрунтовано вважала себе досвідченою і проникливої ​​жінкою. Однак, практика показала, що вона помилялася.

Зустрівши на просторах інтернету Юру, 47 років, двоє дітей-підлітків, які проживають з їх матір’ю, колишньою дружиною Юри, окремо, середній стабільний дохід, Анастасія відкрила нові, досі невідомі їй межі взаємин статей. Полягали вони в наступному.

В один з тих ніжних моментів, коли Анастасія та Юрій ніжилися в знятому по годинах гніздечку, від чоловіка раптом надійшла пропозиція переїхати до нього. А потім і узаконити стосунки. Але з умовою. Анастасія, звичайно, була дещо розчарована відсутністю будь-яких традиційних дрібниць, які зазвичай супроводжують пропозицією руки і серця. Але ще більше її напружила розмова про якісь умови.

Насторожившись, Анастасія почала акуратно з’ясовувати подробиці. Виявилося, умова чоловіка полягало в наступному. Протягом семи років Анастасія Петрівна повинна буде знаходитися в статусі співмешканки, доводячи свою придатність для спільного життя. Виконувати жіночі обов’язки, прати, прибирати, готувати. Ну і вночі не розслаблятися, що вже тут. І якщо чоловіка все влаштує, якщо пара протягом цього часу буде життєздатною, тоді він урочисто поведе її в ЗАГС за всіма правилами. З білою сукнею, весільними фото, квітами і кільцями на машинах.

– А тебе не бентежить, що мені тоді буде вже 50 ?! – дивувалася повороту подій Анастасія.

Але ще більше її мучила думка про те, що хороша не вона сама по собі, а якісь її функції, які можуть зробити життя чоловіка легшим і кращим. І ще – що штампу в паспорті, про який вона, до речі, і не просила, доведеться усіма силами домагатися, день за днем ​​витанцьовуючи перед чоловіком з бубном. Це її зовсім не влаштовувало.

Чесно кажучи, я навіть не знаю, звідки такі ситуації беруться. Насилу можу уявити собі роботодавця, який запропонував би випробувальний термін протягом семи років. А після його закінчення пообіцяв би нагородити працівника подячною грамотою. А тут людині не соромно. Чудеса, та й годі.