Притча. Пощастило чи не пощастило?

Давно це було. Жив старий. Був у нього єдиний син. Господарство було невелике. Зате була кобила, на якій він орав землю, та їздив в місто на базар.

Одного разу кобила втекла.

– Який жах – співчували сусіди, – Як не пощастило!

– Хто знає, пощастило чи ні, – відповідав старий. – Чи не міркувати потрібно, а кобилу шукати.

Кілька днів по тому старий знайшов кобилу та привів додому. Та не одну, а з красенєм конем.

– От пощастило! – сказали сусіди. – Який кінь! Везе ж людям!

– Пощастило чи ні, хто знає? – відповідав старий. – Одне зрозуміно – потрібно ще один сарай будувати.

Цей новий кінь був з характером. Наступного дня син старого впав з коня і зламав ногу.

– Який жах. Як не пощастило! – казали вони тому старому сусіди. – Яка невдача!

– Хто знає, пощастило чи не пощастило? – відповідав старий. – Я бачу те, що лікувати ногу потрібно.

– У лікарні юнак познайомився з красивою дівчиною. І після одужання привіз наречену до себе додому.

Знову сусіди почали говорити:

– От пощастило, так пощастило! Яка вдача! Таку писану красуню твій син знайшов!

Старий все так же в відповідь з посмішкою відповідав:

– Хто знає? Чи пощастило…, чи не пощастило, хто знає …