– “Бабусю, допоможи мені вибрати з трьох женихів одного”…
– Бабусю, а ви, справді, відьма?
– Зараз як трісну по твоїм кучерикам сковородою! Кудрі розпрямляться, а очі просвітлиться …
– Ой! – дівчина схопилася за голову. – Вибачте.
– Ото ж бо …
-Бабуся змінила злий тон на добрий і тільки зараз зміряла мене прозорливим поглядом.
– Навіщо прийшла?
– Мені сказали, щоб я до вас звернулася. Кажуть, вона відьма, вона все знає. Вибачте за це слово ще раз.
– А ти віриш, що я все знаю?
– Не дуже. Адже відьми … ой … ну, ці … чарівні бабусі … вони тільки в казках бувають.
– А навіщо прийшла, якщо не віриш?
– Мені діватися нікуди. У мене доля вирішується. Якщо зроблю невірний крок … ох … – тут дівчина важко зітхнула, – можу промахнутися.
– На полювання, чи що, зібралася?
– Ні! – спочатку вигукнула дівчина, потім схаменулася, і поправилася. – Ну, майже … Знаєте, життя адже так влаштоване … Начебто хлопці полюють на нас, а насправді виявляється, це ми полюємо на них.
– Сама додумалася? – здивовано підняла брови бабуся.
– Ага … – скромно відповіла дівчина. – Сама …
– Ну, розумна … – Схвалила бабуся. – Гаразд, вистачить просторікувати, говори по суті. В чому питання? Про нареченого? Любить не любить? Виходити, не виходити?
– Так, – кивнула дівчина. – А ви, виявляється, і правда, все знаєте …
– Чекай, чекай …
Бабуся зробила навколо дівчини коло пошани і захвилювалася.
– Чогось ти мені не договорила … У мене з приводу тебе бачення плутаються …
– Так, я не договорила.
– Так договорюй! – знову гаркнула бабуся. – Бач, собі на умі! Хоче, щоб я їй допомогла, а сама мовчить!
– Та я не мовчу. Загалом … у мене … це … не один наречений, а три … Якщо чесно, взагалі-то, у мене їх чотири, але четвертий, це так … несерйозно він … Веселий дурник … Так що про нього не думайте навіть … Не напружуйте свою ауру …
– Що? – не зрозуміла бабуся.
– Ну, це … чим ви там чаклуєте? Чакрами, чи що?
– Все-все-все … – заткнула її бабуся. – Значить, з трьох одного вибрати хочеш? Було значить, у одного старого три сина …
– Вони не брати! – вигукнула дівчина. – Вони один одного не знають.
– Так це я так … Казку згадала … Один був багатий, але тупий. Другий – ні так – ні сяк, а третій бідний, але дуже розумний.
– Ой! Звідки ви все про моїх женихів знаєте?
– А заміж дуже хочеться?
– Не дуже, – знову важко зітхнула дівчина.
– Але треба. Мої подружки всі давно при чоловіках, а я все вибираю. У них все просто – побачила одного підходящого, схопила за руку і в ЗАГС. А у мене відразу троє. І всі кличуть заміж. Ні, кличуть відразу четверо. Але четвертий – так собі. З вигляду гарний, але він якийсь не такий … Безперспективний.
– А чого ж ти про нього все згадуєш?
– Не знаю. Він мені, чомусь, частіше за інших згадується. Прямо, нахабно лізе в голову, і все …
– А фотографія його у тебе є?
– Є …
– Ану, покажи …
– Навіщо? – здивувалася дівчина. – Я про нього у вас не питаю. Я з інших вибираю …
– Показуй, кажу! – строго гримнула бабуся.
Дівчина дістала з сумочки телефон, покопалася в ньому і піднесла його до обличчя бабусі.
– Ось … Навіть тут сміється … Ніколи не буває серйозним …
– Так чого ж ти мені брешеш? – сказала бабуся, розглянувши фотографію.
– Я брешу? – здивувалася дівчина. – Я нічого вам не брешу!
– Навіщо ти про нього говориш – безперспективний? У нього ж на лобі написано, що він стане і багатим, і знаменитим, і дружина у нього буде добра красуня. Ану, ану, я тепер на тебе подивлюся. Ти, до речі, йому в дружини підходиш … Але він може знайти і кращу.
– Як це кращу? – дівчина розгубилася. – І взагалі, навіщо ви про нього говорите? Я про нього у вас не питаю! Ну, що ви, прямо, мене плутаєте. Ви інших женихів подивіться, будь ласка …
– А чого ж у тебе очі-то так спалахнули, коли я про нього говорила? Почервоніла навіть.
Бабуся рукою відвела в сторону телефон, який дівчина все намагалася їй показати.
– Ти в мене телефоном не тич. Я інших женихів дивитися навіть не буду. І так знаю: багатий брюнет скоро сяде. Ні так не сяк – який голений – так і буде до старості на своєму мотоциклі торохтіти. Ну а бідняк, він, звичайно, розбагатіє, але випадково, тому й зіп’ється. Хочеш маятися – бери будь-кого. Ну а про четвертого більше говорити не стану. Шкода його за тебе віддавати … Але виходу у тебе немає.
– Ні? – здивовано запитала дівчина, хоча очі її вже майже світилися від щастя.
– Усе! – махнула рукою на неї старенька. – Іди звідси! Та не забудь покласти в скарбничку, яка на вході стоїть, грошики. І не яку-небудь, а паперову! Інакше, четвертий на тебе навіть дивитися не буде.
Дівчина знялась з місця і майже побігла на вихід, на ходу виймаючи зі свого гаманця найбільшу купюру …